ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ. ЗВЕРНЕННЯ ТА ПРЕДСТАВНИЦТВО

Вже десятиліттями Україна в трійці лідерів серед країн (навіть очолювала його) відносно яких Європейський суд з прав людини найчастіше ухвалює рішення про порушення на її теренах прав і свобод людини. На жаль ця ситуація практично не змінюється, що змушує українських громадян й досі шукати справедливості за межами своєї країни. Та разом з цим, велика кількість людей не отримавши належний захист своїх правоохоронних та судових органів зневіряються й на цьому зупиняють боротьбу за свої права. Здебільшого це стається тому, що вони мало проінформовані про способи захисту їх прав за межами своєї країни, в міжнародних судових інституціях. Відтак, є необхідність в роз’ясненні такого способу захисту прав і свобод людини, як звернення до Європейського суду.

У липні 1997 року наша держава ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а в лютому 2006 року визнала рішення Європейського суду з прав людини джерелом права. Таким чином Україна, наряду з іншими європейськими державами-учасницями взяла на себе зобов’язання забезпечувати на своїй території дотримання визначених Конвенцією прав і свобод людини та визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини.

Варто одразу сказати, що Європейський суд з прав людини не є вищою над національними судами інстанцією й він не має повноважень переглядати рішення українських судів та скасовувати їх. Втім, цей суд може встановити факт порушення передбачених Конвенцією прав людини, зобов’язати державу усунути такі порушення та відшкодувати завдані цим порушенням збитки. Крім того, у разі ухвалення Судом позитивного для заявника рішення, він може порушувати перед національними судами питання про перегляд його справи за виключними обставинами.

Важливо наголосити, що Європейський суд з прав людини розглядає лише справи за фактом порушень визначених Конвенцією прав і свобод людини й не приймає до розгляду справи щодо будь-яких інших порушень. До основних прав належать: право на життя, право на свободу та особисту недоторканість, право на справедливий суд, право на повагу до приватного та сімейного життя, право на шлюб, право на ефективний засіб юридичного захисту, право на свободу думки, совісті та релігії тощо. Щодо гарантованих Конвенцією заборон слід згадати заборону катування і нелюдського, або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, заборону смертної кари, заборону рабства і примусу до праці, заборону дискримінації у здійсненні прав і свобод, заборону вислання особи з території держави, громадянином якої вона є, або позбавлення особи права в’їзду на територію держави, громадянином якої вона є, заборону покарання без закону тощо.

Зазвичай перше з чим стикається людина при зверненні до Європейського суду, це встановлення й обґрунтування факту порушення її прав і свобод, адже, як вже було сказано вище, не на все, що людині здається несправедливим, можна скаржитися до Європейського суду. Цей етап є надзвичайно важливим, позаяк не вказавши у своїй скарзі на порушення якої саме статті Конвенції людина скаржиться й не обґрунтувати належним чином факт такого порушення, суддя Європейського суду одноосібно, в порядку вирішення питання про прийнятність такої заяви, вирішить визнати її неприйнятною, тобто такою, з якої не вбачається факт порушення конвенційних прав скаржника.

Не менш важливим є направлення такої скарги в строк. Наразі це чотири місяці з дня ухвалення остаточного (кінцевого рішення) національним судом. Слід наголосити, що Європейський суд доволі категорично ставиться до строків, і якщо така скарга буде подана хоча б на один день пізніше цього чотиримісячного строку, суд залишить її без розгляду, тобто визнає неприйнятною. При тому, усунення недоліків скарги чи повторна подача ідентичної скарги не передбачена Конвенцією, а відтак не буде прийнята до розгляду.

Вартим окремої уваги є й поняття кінцевого рішення на національному рівні. Річ у тому, що Суд може прийняти скаргу до розгляду лише у випадку, якщо з наданих документів вбачається, що людина використала всі способи національного захисту. В протилежному випадку Суд відмовить у визнанні такої скарги прийнятною. Іншими словами, якщо в справі передбачене касаційне оскарження рішення суду, то направлення скарги до Європейського суду одразу після апеляційного провадження буде вважатися передчасним, без використання всіх засобів юридичного захисту на національному рівні, що потягне за собою відмову у визнанні такої скарги прийнятною.

Ці та інші обставини мають неабияке значення для успішного захисту прав у Європейському суді з прав людини, адже, як вже було вказано вище, — усунення недоліків скарги чи повторне її подання після їх усунення Конвенцією не передбачено, що свідчить про можливість подання такої скарги фактично одноразово, тобто без можливості виправити допущену помилку.

Адвокати з представництва в Європейському суді знайомі з усталеною практикою Суду, слідкують за його правовими позиціями й володіють навичками подання скарг, щоб ті з великою долею вірогідності були визнані судом прийнятними. В першу чергу адвокат з представництва в Європейському суді з прав людини проаналізує рішення національних судів, вивчить подію та визначить найбільш доцільний спосіб захисту людини в цій міжнародній судовій інституції. Визначившись зі статтею, за порушення якої буде подана скарга, юрист по зверненню до Європейського суду з’ясує наявність доказів, або запропонує допомогу в зібранні доказів, які в клієнта відсутні, але необхідні для здобуття позитивного рішення суду. Після зібрання всіх необхідних для подачі скарги документів, юрист по зверненню до Європейського суду складе скаргу на відповідному формулярі, який можна завантажити на сайті суду й направить скаргу поштовим зв’язком до Суду в місто Страсбург (Франція).

Якщо скаргу буде визнано Судом прийнятною, він направить її уряду країни, відносно якої подалася скарга, та запропонує уряду надати свої пояснення по суті скарги. Після пояснень уряду, суд їх направляє скаржнику чи його представнику (адвокату з представництва в Європейському суді (юристу по зверненню до Європейського суду) й запропонує надати додаткові пояснення, виходячи з пояснень уряду. Такий обмін поясненнями триватиме доти, допоки судом не буде з’ясовано всі необхідні обставини справи й готовність винести у справі рішення.

Робота адвоката з представництва в Європейському суді не закінчується й після ухвалення в справі позитивного рішення в справі, адже таке рішення необхідно виконувати, починаючи з подання заяви про перегляд рішень національних судів за виключними обставинами, закінчуючи в поновленні порушених правах та стягненні присудженої сатисфакції (відшкодування шкоди).

Як бачимо, діапазон послуг адвоката з представництва інтересів у Європейському суді є доволі широким, а тому вимагає окрім теоретичних знань також і практичних навичок юриста по зверненню до Європейського суду в співпраці з цим міжнародним судом. Та це не свідчить, що людина не може самостійно звернутися з відповідною скаргою до Європейського суду з прав людини. Для цього їй потрібно ознайомитися з матеріалами, розміщеними на сайті Європейського суду з прав людини, де серед іншого є відповідна інструкція щодо заповнення формуляра скарги та роз’яснення ключових моментів звернення до цієї міжнародної судової інституції.